ДПС України № 5987/ІПК/99-00-21-03-02 від 12.10.2026
ДПС роз’яснює, що кошти, які материнська компанія-нерезидент перераховує на утримання свого постійного представництва в Україні, вважаються господарськими операціями для цілей трансфертного ціноутворення (ТЦУ) навіть за відсутності продажу товарів чи послуг на користь такого нерезидента. Якщо річний обсяг цих внутрішньогосподарських розрахунків за правилами бухобліку перевищує 10 млн грн (за вирахуванням непрямих податків і при обрахунку за цінами, що відповідають принципу «витягнутої руки»), операції визнаються контрольованими за умови, що вони можуть впливати на об’єкт оподаткування податком на прибуток.
Такий висновок спирається на норми статті 39 Податкового кодексу України (ПКУ) та Узагальнюючу податкову консультацію Мінфіну від 16.08.2019 № 345. Саму діяльність представництва — представлення інтересів нерезидента, виконання адміністративних і допоміжних функцій у межах його діяльності в Україні, а також надання послуг резидентам і продаж активів — податкова кваліфікує як господарську діяльність згідно з підпунктом 14.1.36 ПКУ. Для цілей податку на прибуток постійне представництво прирівнюється до незалежного платника (підпункт 141.4.7 ПКУ). Водночас ДПС окремо зауважує: навіть якщо сума внутрішньогосподарських розрахунків (фінансування) є меншою ніж 10 млн грн, представництво все одно має визначати обсяг оподатковуваного прибутку за принципом «витягнутої руки».
Об’єкт оподаткування податком на прибуток розраховується на підставі бухгалтерського фінансового результату з коригуванням на податкові різниці, передбачені ПКУ (зокрема, на різниці з підпунктів 140.5.1 та 140.5.2 ПКУ за контрольованими операціями). Щодо сум компенсуючого ПДВ, нарахованого за пунктом 198.5 ПКУ за придбаннями для неоподатковуваних операцій або негосподарської діяльності, податкова зазначає: якщо за правилами бухобліку такий ПДВ визнається витратами, він враховується у фінансовому результаті до оподаткування без окремих податкових різниць. Проте ДПС не уточнила, як саме ці суми ПДВ враховуються під час безпосереднього аналізу контрольованих операцій за статтею 39 ПКУ.
Відкритими залишилися й питання щодо конкретного переліку витрат представництва та методики їх розподілу. Способу розподілу загальних адміністративних витрат між функціями в інтересах материнської компанії та операціями з резидентами України (зокрема орендою робочих місць) ДПС не визначила. Податковий орган вказав, що порядок відображення у бухобліку отриманого від нерезидента фінансування, визнання витрат і розподілу загальних адміністративних витрат між напрямами діяльності належить до компетенції Міністерства фінансів України.
Тому постійним представництвам, які поєднують допоміжні функції для головної компанії з окремими операціями в Україні, варто перевірити не лише річний обсяг отриманого фінансування, а й те, як облікова політика фіксує поділ витрат та розрахунок прибутку за принципом «витягнутої руки». Якщо вам потрібно проаналізувати податкові наслідки фінансування представництва або підготувати запит щодо обліку витрат, обговоріть вашу ситуацію з нами.