← До переліку матеріалів

Бенефіціарний власник процентів: як суд оцінив передачу боргу в групі компаній

Українська агрокомпанія виплачувала проценти кіпрському кредитору, який отримав права вимоги за позиками внаслідок внутрішньогрупової реструктуризації, та застосовувала ставку податку 2% за Конвенцією з Кіпром. Податкова донарахувала понад 42,5 млн грн зі штрафом, вважаючи кіпрську компанію транзитним посередником, який не видавав кредити власними коштами і перераховував дохід до фонду на Кайманових Островах.

Повний текст судового рішення у справі № 120/7999/24 від 27.10.2025

Платник наполягав, що кіпрська компанія-кредитор (AGROPROSPERIS 2 LIMITED) мала право самостійно визначати економічну долю отриманих процентів і не несла жодних зобов’язань щодо їх переказу третім особам, а отже, мала статус бенефіціарного власника доходу. Суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився і Верховний Суд, підтримали цю позицію: касаційну скаргу податкового органу залишили без задоволення, а податкове повідомлення-рішення на загальну суму 42,58 млн грн (34,06 млн грн основного зобов’язання з податку на доходи нерезидента та 8,52 млн грн штрафу) скасували.

Як встановили суди, раніше українське підприємство залучило валютні кредити та позику від іншого нерезидента під 11% та 15% річних. У жовтні 2016 року на Кіпрі створили нову компанію — AGROPROSPERIS 2 LIMITED, а вже у грудні того ж року за договором реструктуризації їй передали права вимоги за кредитним портфелем як внесок до акціонерного капіталу в обмін на випуск привілейованих акцій, що підлягають викупу. Протягом 2017–2019 років український позичальник виплачував проценти вже новому кіпрському кредитору, утримуючи податок з доходів нерезидента за зниженою ставкою 2% згідно з Конвенцією про уникнення подвійного оподаткування між Україною та Кіпром замість базової ставки 15% за пп. 141.4.2 Податкового кодексу України (ПКУ). Податкова під час перевірки розцінила це як заниження податку на 13%: на її думку, короткий проміжок між реєстрацією компанії та отриманням портфеля, відсутність первинного фінансування українського позичальника власними коштами та механізм викупу акцій свідчили про транзит процентів на користь інвестиційного фонду з Кайманових Островів.

Переглядаючи справу, Верховний Суд нагадав критерії п. 103.2 та п. 103.3 ст. 103 ПКУ: для застосування пониженої ставки за міжнародним договором нерезидент має бути резидентом відповідної договірної держави та фактичним (бенефіціарним) власником доходу — тобто особою, яка визначає подальшу економічну долю коштів і не є агентом, номінальним утримувачем чи посередником. Суди з’ясували, що реструктуризація мала на меті передачу функцій фінансування всередині групи, а зміст кредитних договорів і додаткових угод не покладав на нового кредитора обов’язку переказувати отримані проценти третім особам. При цьому спрямування отриманих процентів на викуп власних привілейованих акцій не позбавляє компанію статусу бенефіціарного власника. Окремо касаційний суд відхилив аргументи податкової щодо пов’язаності учасників угоди, наголосивши, що корпоративна структура групи та наявність спільних бенефіціарів не мають правового значення для визначення фактичного власника доходу, оскільки структурування бізнес-моделі є виключною компетенцією акціонерів.

Вирішальну роль зіграв і розподіл тягаря доказування у спорах щодо застосування міжнародних конвенцій. На момент виплати доходу достатньою документальною підставою для зниженої ставки за п. 103.4 ст. 103 ПКУ є належним чином оформлена довідка про податкове резидентство контрагента, тоді як спеціальної форми документа для підтвердження бенефіціарного статусу закон не встановлює. Тому обов’язок довести відсутність у нерезидента статусу бенефіціарного власника покладається саме на податковий орган. У цій справі інспекція не надала доказів транзитного характеру операцій, натомість матеріали справи містили офіційні відповіді компетентного органу Республіки Кіпр за 2018, 2021 та 2023 роки. Кіпрський орган підтвердив, що кредитний портфель був внесений до статутного капіталу компанії, отримані проценти не переказувалися далі через відсутність договірних чи законних зобов’язань, а компанія мала повне право самостійно розпоряджатися цими коштами.

Цей спір показує, що при передачі боргових вимог іноземній фінансовій компанії всередині групи вирішальним є не сам факт корпоративної пов’язаності чи подальший викуп акцій, а відсутність юридичних зобов’язань перераховувати отримані проценти третім особам та здатність підтвердити самостійне розпорядження доходом. Якщо ви плануєте реструктуризацію внутрішньогрупових позик або оцінюєте ризики застосування пониженої ставки податку при виплатах процентів нерезиденту, обговоріть вашу ситуацію з нами.

Теми матеріалу:
Оновлено: 2026-11-02
Допоможемо розібратися

Маєте схоже питання або потрібна ІПК?

Розберемо вашу ситуацію, пояснимо можливі наступні кроки та допоможемо підготувати запит на ІПК, якщо вона потрібна.

Обговорити кейс →